Творчість Юрія Дарагана

Юрій Дараган — перший поет, в якого виразно окреслився комплекс ідей і почувань, характерний для «пражан». У таборах інтернованих, куди він потрапив після поразки військ УНР, захворів на туберкульоз, який звів його в могилу в 1926 р.

Ю. Дараган не розгортає перед читачем конкретних сюжетів з минулого (крім хіба поеми «Мазепа»), він оспівує стихію природи, пройняту духом язичницьких уявлень давніх русичів («Дажбог лякає білі коні...»). Гострота переживання посилюється літописною ремінісценцією:

Бисть тишина — в Шипюрні у шпиталі,
Бисть тишина та тіні-козаки,
Що від сухот мовчазними вмирали...
Бисть тишина безмежної тоски...
—  Хто це зробив? — пригадуєш, не знаєш.
—  Чи Гуня, чи Павлик, чи Гордієнко Кость? —
Стояв олуплений трагічний «Каліш»,
Ридав і — нічегоже бисть!

Так в усіх цих видобутих з глибин історичної чи доісторичної пам'яті асоціаціях домінує боротьба: явища природи набувають ознак лицарів у бойових обладунках, вони сповнені «радощами нової борні»; місяць «в латах легких і ясних, як жар», а вечір, мов переможений воїн, «одкинув свій червоний щит». Характерний вірш «У Празі»: поет стоїть на старому Карловому мості, але снить «забутим краєм».

Моральний перегук давнини й сучасності вчувається і в поемі «Мазепа», фрагменти якої увійшли до збірки «Сагайдак» (єдиної, яку поет встиг видати за рік до смерті), де нема відкритої проекції на власні настрої, а є прагнення передати своє розуміння постаті гетьмана на тлі його епохи, показати картини боїв, руйнування Петром І Батурина і незгасне бажання свободи. Але фінал твору:

І тільки спрага, спрага волі
Так стисне горло, здавить так,
Щоб знов би, знов у дике поле!
Знов коні, стріли, бранці голі,
Шаблі та повний сагайдак...