З-за шиб проміння жмут, мов блиск омани,
осіннім усміхом з далеких лук
бренькливі мухи манить на рундук.
Мандрують хмарою дрібні прочани
й глядять очима, повними пошани,
як сиве павутиння в’є павук
й в вікні від дотиків охлялих рук
блідо-червоні спіють баклажани.
На грядці їх застала осінь рання,
як ще були зелені, молоді;
тепер крізь скло читають хмар письмо.
Так наші мрії, заміри, бажання
перейдуть часто в дійсність аж тоді,
коли від себе їх відірвемо.
|
|
|
