У далеч встромляю розгойдані очі, неначе гарпун:
на обрії сивім, де небо з землею зішите нитками
дерев,
таємний, рухливий підноситься пункт,
на півгоризонту мотузку тонку роздере.
Уже наближається, скоро підходить.
Момент ще один, ще хвилина остання.
Не знаю: це віз чи туман, пішоходи:
у серце вбиваються гострі, залізні гаки —
знаки питання.
|
|
|
