Фіялки й телефонна трубка
заворожливим сяйвом кличе,
і місяць, мов червона губка,
зминає попіл дня з обличчя.
Слимак з ебену, темна мушля
і вухо ночі — лійка чорна,
і пахощі духмяні душать,
мов пальці на кларнеті горла.
З очей фіялок смутком кришиш
і пригортаєш, сестро рання!
Простягнуті долоні тиші
над нашим вічним проминанням.
|
|
|
