Запали на небі смолоскип блідого місяця,
зорями темноту ночі просвіти,
хай серця, що хворі є із самоти, потішаться,
як побачать тисячні Твої світи.
В серці, що сповите тихого спокою шарфами,
милозвучний, гармонійний кожен тон.
Далеч обзивається ледь-ледь чутними арфами,
вітер строїть ніч під Божий камертон.
Наче гарне, стигле літо по весінній поводі,
у душі дозріла спіла повнота.
Злегка тьмяні, сиві барви, тільки вдалині, на овиді,
сонця, що заходить, баня золота.
Літня, тепла ніч угору на недеї, кичери
піднесеться пахощами квітів багатьох.
Слухаймо великого концерту, як увечорі
на фортепіано світу — кладе долоні Бог.
|
|
|
