Боже, чи Ти знаєш, як нам віри треба —
більше, як насущного, черствого хліба,
чи Ти знаєш нашу тугу ввиш, до неба,
як тяжить щоденщини колиба.
Як треба усміху Твойого,
як радості серцям,
як оборони від усього злого,
як сонячної віри треба нам.
Як блакитної квітки надії,
як великої правди-сонця уночі,
як золотої рівноваги дійсності і мрії,
як гармонії душі.
Боже, нам Об’явлення треба знову,
нас січуть осінні сумніву дощі.
Хай почуємо ми Полум’яну Мову
в горючім кущі.
|
|
|
