Чи чуєш роздзвонені кроки зими,
що скляно та срібно ідуть?
Уже до мети навертаємо й ми,
життєву путь.
Чи чуєш на полі розмову німу,
як вітер шепоче в ніч тьмяну?
Мій друже, спокійний будь і не сумуй,
що квіти в’януть.
Як будеш великий, щоб силу ти мав,
щоб радість життя тобі дало,
щоби перемоги покрив тоді лавр
твоє чоло.
|
|
|
