Вечір холодний. Не диво. Весна.
Вечір високий, глибокий, без дна.
Росяний росами-зорями сон,
п’яний від пахощів мокрих сосон.
Вийди самітний тоді перед дім,
тиша обійме тебе, мов мороз.
Вечір шепоче в танку молодім,
палиться срібними іскрами рос.
Чисті, холодні кришталі різьбиш
з мармуру мрії, уяви, думок.
Палиться росами, шепче комиш,
зорі заплутались в дивний клубок,
тихо впаде поміж трави одна.
Вечір холодний. Не диво. Весна.
|
|
|
