Як не співати твоє геройство, людино!
Як не складать тобі пісень лаврових,
мармурових.
Ти завжди йшла непереможно і нестримно
до правди, і до перемоги, й до обнови.
З твого серця кресала іскри мужня мрія,
твої груди вдихали глибоко запах поля;
ти вперто йшла вперед, а коли навіть
завмирала надія,
вела тебе незламна і невгнута воля.
Ти — завойовників ногами топтала землі,
ти — з каменю різьбила душі.
І час твоїх слідів не змиє,
і час твоїх статуй не зрушить.
Гори різьбили твої змагання,
ріки жолобила твоя гадка.
Хвала твоїм пориванням,
хвала твоїм упадкам.
|
|
|
