Не втіха, друже, не насолода
отак сплітали черги рим.
Пливу піснями на Лети водах
до пристані, що зветься — стрим.
Переливати в бездушність слова
сердечний зміст найкращих літ.
Так руйнувати і так наново
щоденно будувати світ.
Піду самотній і непохитний
з зорею Ночі над чолом.
В цім несподіванім, в цім рванім ритмі
у порожнечу б’ю крилом.
Тонкі поети, палкі герої
так само гинуть, так само йдуть.
Моєї пісні — моєї зброї —
перед ніким я не складу.
|
|
|
