В загравах лун виходять ранки з нетрів ночі
плямами багрів
трояндять зломи пошарпаних нам персами
землі примар
сонце в хомуті блідих брудних хмар
тягне перед собою плуги вкруг
за плугом плуг
повз гори повз луг
за скибами скиби
і борозди і рови
труться об землю триби
сонця о чоло як в крови
а як робітник в блузі наче
блиск пожеж
втомлений лоб обмотує шматами вечірніх тіней
піт
на
піль
безмеж
весна запліднена дотиками сонця
лягає на чорнозем порізаний поритий
і зітхає криком чорних скиб
о як важко родити.
|
|
|
