Прощай навіки, моя чорноброва!
Бач, я не плачу, бо й ти не заплачеш.
А з нас хтось винен... Бувай же здорова!
Вже на сім світі мене не побачиш.
Різная доля нас випроваджала
На світ широкий не в одну годину;
І моя доля з мене шуткувала,
Та й одурила, як малу дитину.
А твоя доля, мов рідная мати,
Все вибирала щасливі дороги,
Убрала в щастя, а щоб легш ступати,
Все підстилала квіточки під ноги...
Ти йшла весела у квітчастім полі,
Я — у пустині з сльозами і страхом;
Все ж наші стежки по чиїсь-то волі
Зійшлись у світі перехресним шляхом.
А хто, голубко, не боявсь пустині?
А хто на путь мій квіточку покинув?
Ні, що бувало, не казать дівчині,
Бо цвіт рожевий вже давно загинув!
Бувай здорова! Пий з повної чаші
Щастя і радість, так нехай всі кажуть —
Прощай навіки, бо вже стежки наші
Більш перехрестям на світі не ляжуть!
|
|
|
