Скажіть мені, добрі люди,
Навчіть мене, братця,
Як у світі поміж вами
З лихом розминаться?
Бо куди я не ударюсь,
У які країни,
То ніколи не минаю
Горя та кручини.
Чи побратаюсь, і радість
Мов душу ухопить, —
Аж дивлюся... брат мій милий
Мене перший топить!
Чи зустрінусь з дівчиною —
Серденько озветься;
Я до неї, вона з мене
Глумує й сміється!
Мабуть, згину, так як гине
Травка на морозі,
Бо стою, як той самотній
Горох при дорозі...
Кому треба і не треба,
Всяк стрючки зриває;
І кінь топче, і віл топче,
Ніхто не минає.
Гірко знати, добрі люди,
Важко знати, братця,
Що мені між вами з лихом
Та не розминаться.
Чи посію жито в полі —
Всім сонечко гріє;
Літо прийде, жито зійде
Та й зазеленіє;
Ось поспіло, почало вже
Колосся схиляти,
Та й пов’яне, та й посохне,
Бо нікому жати!
Де ж ти, де ж ти, моє щастя,
Де ж ти забарилось?
Мабуть же, хоть на годинку
Ти й мені судилось!
Аже ж і я народився,
Як усі, — од бога;
І мені ж ізмалку снилась
Широка дорога.
І мені здавалось часто,
Що круг мене сяє
І моє серденько нишком
З богом розмовляє...
Де ж ти, щастя? Де сховалось?
Дні без тебе трачу!
Зглянь, нехай тебе у вічі
Я хоч раз побачу!
Глянь крізь чорні оченята
Мені на годину
Та й лети собі од мене,
А я — в домовину.
|
