Сонце вставало, скрізь на небі чисто,
Де-не-де хмарка гуляла на волі;
Тихо в діброві, тільки ледве листом
Щось розмовляла висока тополя.
«Слухай, козаче! — говорить дівчина. —
Як одно сонце у неба святого,
Так ти, мій любий, вірная дружино,
Один у мене, й немає другого!»
Сонце сідало, скрізь на небі чисто,
Місяць з-за гаю випливав поволі.
Тихо в діброві, тільки ледве листом
Щось розмовляла висока тополя.
А вже другому казала дівчина:
«Як один місяць у неба святого,
Так ти, козаче, вірная дружино,
Один у мене, й немає другого».
|
|
|
