Мене часто бере думка,
Чи то так здається,
Що, бува, заплаче радість,
А лихо сміється!
І як бачу сльози щастя —
В душі в мене тихо;
А на серці страшно стане,
Як сміється лихо.
Так і бачиш, що, сердега,
Не стерпівши муки,
Сам на себе, божевільний,
Ось наложить руки...
Отак і я сміюсь, братця,
А ніхто не знає,
Що на серці молоденькім
Печаль поростає.
Регочуся між челяддю,
Мов і гадки мало,
Що життя моє давно вже
Бур’яном запало...
Згубив, забув свою долю,
Ніч округ чорніє,
Та й стою на перехресті, —
Відкіль вітер віє?..
І то шлях, і то дорога —
Чого спитать в полі?
Хоч не питай, — куди не йди,
Не стрівати долі.
Вдарю ж лихом я об землю —
Враг не розіб’ється!
Вже ж бачили добрі люди,
Як лихо сміється.
Піду ж іще танцюючи —
Лихо вередує!
Нехай бачать люди добрі,
Як воно танцює!
|
