Квіти пахнуть ясним ранком,
Соловейко свище,
Край дороги догорає
Забуте огнище.
Курить димом, головешка
То сям, то там тліє,
І полум’я, бува, блисне,
Як вітер повіє.
Квітки пахнуть, сходить вечір,
Соловейко свище;
На дорозі догоріло
Забуте огнище...
Тільки й бачиш, як повіє
Вітерець миленький:
Летить уподовж дороги
Попелець сіренький.
Прохололо... Ні іскорки!
Лежить попелище.
Чи згадає ж хоть хто-небудь
Забуте огнище?
Нащо ж його та згадувать?
Тому, хто покинув,
Було треба — горів вогонь,
Не треба — він згинув...
А з попелом яка рада?
Хай собі сіріє,
Поки його буйний вітер
По полю розвіє.
А хто його спалив дарма,
Десь по світу рище,
І ще спалить і забуде
Не одно вогнище.
|
|
|
