Реклама на сайте Связаться с нами
Твори видатних українських письменників

Мартин Боруля

Іван Карпенко-Карий

На главную
Твори видатних українських письменників
Життя і творчість українських письменників
Скорочені твори українських письменників

Трохим. Диви!

Омелько. Всякому чоловікові назначено, що робить, з чого хліб їсти і що йому мать! От мені назначено, щоб я без чобіт був і без кобеняка, — і вкрадено.

Трохим. Мабуть, що так... А не чув, коли буде весілля?

Омелько. Не чув. Вчора гуляли довго, — жених і досі спить.


ЯВА II

Входе Мартин.

Мартин. Чого ви тут стовбичите?

Омелько. Стола від Сидоровича принесли.

Мартин. Ага! Ну, біжи ж ти, Омельку, принеси умиваться паничеві.


Омелько і Трохим виходять.

Ще спить. Сказано, чиновний чоловік, не то що простий шляхтич: ще й чорти навкулачки не бились, а він схопиться і гасає по хазяйству!.. Нащо вже я, от, здається, зовсім вибився на дворянську линію, а не можу уранці довго спать — боки болять, а треба привчаться! Воно якось так зовсім другу пиху тобі дає. Прийшов хто рано, чи там яке діло по хазяйству, а ти спиш! «Дома пан?» — питають. «Та ще сплять!» О! І всі на пальчиках... Безпремінно заведу такий порядок: чи прокинувся, чи ні, а буду лежать до сніданку.

Омелько несе ночви і відро води.

Що це?

Омелько. Та умиваться ж.

Мартин. Ну і що тобі сказать? Де ж ти бачив, бусурмене, щоб люде в ночвах умивались? Поросят тілько у ночвах патрають, а ти хочеш благородного чоловіка...

Омелько. Та я ж письмоводителеві над ночвами ціле відро води на голову вилив.

Мартин. То інча річ — чоловік сирий і на похмілля.

Омелько. А цей хіба тверезий вчора ліг?

Мартин. Не твоє діло! Іди візьми велику дерев'яну миску і води в полив'яний глечик.

Омелько. I щоб то відразу сказать, а то носись. (Пішов.)

Мартин (один). Треба десь такого служку достать, що при горницях був, бо Омелько старий для послуги, нічого не тяме.


Омелько вертається з глечиком і мискою.

Там постав, і якщо спить, то навідайся через яке врем'я.

Омелько пішов у другу хату, входе Палажка.

Спить ще. А що, як там, душко, у тебе: чи все готово?

Палажка. Поки люде посходяться, усе буде готово.


Входе Омелько.

Мартин. А що?

Омелько. Потягнувсь, лупнув очима, повернувся на другий бік і знову захріп.

Мартин. Навідайся ж опісля.

Омелько. Може б, я там посидів, поки прокинеться?

Мартин. Опісля, кажу тобі. Чого ти там будеш стирчать, ще й сам заснеш.

Омелько. А потім прозіваю — будете лаять.

Мартин. Не патякай! Поклич панночку. Де вона?

Омелько. Порося патрають.

Мартин. О-о-о!.. Нехай одягнеться і сюди йде.


Омелько пішов.

(До Палажки.) Я ж тобі казав, я ж тебе прохав, щоб ти їй не давала ніякої роботи, руки чисто порепаються, — а ти порося її заставила патрать!

Палажка. Та цить уже, не гримай! Який же чорт буде обід варить, коли робітниці не тямлять нічого.

Мартин. Палазю, Палазю, не кричи, душко, а то почує. Ну, іди, душко, сама обід готов, а вона нехай ще побуде з женихом.

Палажка. А ти ж з ним балакав?

Мартин. Та ми вже зовсім скінчили з ним: п'ятсот рублів приданого, весілля на наш кошт, два годи доставлять у город топливо і деякі предмети на продовольствіє і хату поставить у городі — місце у нього є.


Входе Марися.

Ну, то іди ж, Палазю, щоб справді там робітниці не нашкодили чого в обіді, а то замість поросяти подадуть обгорілий оцупок.

Палажка пішла.

Ну, моя дитино, я вже скінчив з твоїм женихом. Сьогодня заручини, а на тройцю й весілля.

Марися. Не любите ви мене... випихаєте з дому...

Мартин. Я тебе не люблю! Господи! Душу свою готов тобі віддать!.. Для кого ж я побиваюсь, як не для вас? Послухай мене, доню моя: краще білий хліб, ніж чорний, краще пан, ніж хам! І батькове око, як прийдеться умирать, закриється спокійно, бо душа моя знатиме, що мої унуки — дворяне, не хлопи, що не всякий на них крикне: бидло! теля! Ох, дочко, ти не знаєш, як тяжко хлопом буть, усіх бояться, усіх лічить вищими від себе! І дай бог, щоб ти не знала; а я всього попробував і знаю. Не хмурся ж, не хмурся... Жених вийде, а ти сядь за п'яльці, будь з ним приязна. Сядь, доню, за п'яльцями якось пристойніше сидіть... так, ніби за роботою. (Садовить її.) Отак. Я ж зараз вернуся, а ти поводься з женихом як слід дочці Мартина Борулі, уродзоного шляхтича! (Пішов.)


ЯВА III

Марися, потім Омелько, проходе у кімнату, де спить Націєвський.

Марися (одна). Ох тату, тату! Якби ви знали, як мені тяжко слухать ваші речі! Наче тронулись, борони боже. Що мені робить? Щоб не сердить батька, я тим часом покірствую, а чого наговорю женихові, то нехай тілько слуха! Коли ж і після того не одчепиться, то піду вже на одчай: нехай хоч б'ють, хоч ріжуть — однаково!


Входе Омелько.

Омелько (несе обома руками миску, а в мисці глечик). Вже одягся! Ну, жених!.. Яка у нього червона жилетка, аж очі в себе вбирає!.. Одчиніть мені двері, а то воду розхлюпаю...


Марися одчиня.

Хоч би нас почастували добре на заручинах, дома не страшно й випить... (Вийшов.)

Марися (одна). Виходь, виходь скорій... Може, сам одцураєшся, коли почуєш, як я тебе поважаю.


ЯВА IV

Входе Націєвський, одягнений у сюртук з куцими полами. Рукава з буфами, коло плечей ужчі, а біля руки ширші. Штани широкі, трубою, коло чобота зовсім узенькі. Жилетка червона, двобортна, без манишки, з мідними пугвицями, шия пов'язана чорним шовковим платком.

Націєвський. З добрим утром, Марина Мартиновна, як спалось-спочивалось?

Марися. Лягли легко, встали ще легче; а ви як? Здається, і лягли важко, і встали тяжко...

Націєвський (набік). Зразу збрила! (До Марисі.) О, яка ви гострая і строгая!.. (Бере гітару і побренькує.) Нам з привички. Інчий раз, як вернешся од Шулемки, так ще тяжче ляжеш, одначе діла за нас ніхто не робе!.. А ви вишиваєте?

Марися. Ні, я не вмію, так сидю, батько звеліли вас піджидать за п'яльцями, щоб ви подумали, що я баришня...

Націєвський. А хіба ви не баришня?

Марися. Не знаю, як вам здається... Я проста дівчина, мужичка, нічого не вмію; я умію жать у полі, громадить, мазать, корів доїть, свиней годувать... Подивіться, які у мене руки...

Націєвський. І разпрекрасно! А як вийдете за мене заміж — ібо ми вже з папінькою вашим сіє діло покончили, не знаю, як ви, — тоді не будете жать, найдеться друга робота, болєє благородная... і руки побіліють... А по вечорам я буду вам грать на гитарі. Буде весело, у мене знакомих доволі...

Марися. Я за вас не хочу заміж, то татко мене силують, а я вас не люблю...

Націєвський. Як побрачимся, тоді полюбите!.. Любов — ета злодійка приходить зря, сьогодня нєт єйо, а завтра вот она! Та ви ще мене не знаєте! (Б'є акорд на гітарі і співа.)

«Гандалер молодой,
Взор твой полон огня,
Я стройна, молода,
Не свезешь ли меня?
Я в Риальто спешу до заката.
Видишь ли пояс мой
С жемчугом, с бирюзой?
А в средине его
Изумруд дорогой?
Вот тебе за провоз моя плата!»
«Нет, не нужен он мне,
Твой жемчужный убор:
Ярче камней и звёзд
Твой блистательный взор, —
Жажду я одного поцелуя!»
У нас многія баришні од мєня тають, і ви розтаїте.

Марися. А я чого буду таять, я не сніг.

Націєвський. Ну, розтопитесь...

Марися. Борони боже! Хіба я смалець?..

Націєвський. Ха-ха-ха! Остроумно! Одно слово, полюбите мене — ручаюсь.

Марися. О ні! Ви мені противні...

Націєвський. Ето даже обідно, ібо я всєгда нравілся женщинам... Почему же у вас такая злость протів мєня?

Марися. Я вас не люблю і прямо вам кажу, а ви таки лізете у вічі, от через це ви мені противні.

Націєвський. Та нєт! Ето ви шуткуєте!.. Ето ви говорітє по той простой причині, что мало знаєте мєня; а когда вийдєте замуж, присмотрітесь і апробуєте — как пишется в журналах, — тогда другоє скажете!.. А тепер заключим наш разговор поцілуєм, как жених і невєста. (Співає.) Жажду я одного поцілуя!.. Позвольте!

Марися. Цього ніколи не буде! Мені легше випить оливи з мухами, ніж вас поцілувать! Душа моя до вас не лежить, і очі мої не стрінуться з вашими; а коли ви й після цього все-таки хочете, щоб мене присилували за вас заміж, то знайте: я люблю давно другого, чуєте? Люблю другого, йому слово подала, і не розлучить нас ніхто — хіба могила, а за вас я тоді вийду заміж, як у спасівку соловейко заспіває! От вам уся моя правда. І нічого нам балакать, розміркуйте гарненько і більше до нас не приїздіть; а тепер — прощайте! (Хутко виходе.)