Вже третій день живу у лісі,
годую білочку з руки.
Зелений мох на древній стрісі
заткали древні павуки.
У хаті глухо, як в печері.
Вікно під фресками сльоти.
І що там пустка Торрічеллі
проти такої німоти?!
А тільки вогник засвітився,
вікно зажевріло моє, —
уже і цуцик приблудився,
уже хвостом об ґанок б’є.
|
|
|
