До шибки притулився голубок.
У дощ йому незатишно надворі.
Моя фіранка, штапельний лубок,
хитає лоджій обриси суворі.
Венеція... Каміння і вода...
Фантазія задуманої ткалі.
Осінній вітер, Синя Борода,
рве з горобин оранжеві коралі.
І це село, і дощ, і голубок,
Венеція, і повні очі смутку.
Димарик той сховався за горбок,
як підліток, що смалить самокрутку.
Я знаю, сонце буде на соші.
І дощ, і сніг — і все воно минеться.
От тільки щастя хочеться душі.
А на фіранках виткана Венеція.
|
|
|
