Заворожили ворони світанок —
не сходить сонце — тільки кар та кар.
Розбившися грудьми об полустанок,
в траві лежить березовий Ікар.
Пливе перон за сизими шибками.
Туман... Шлагбаум... Тиша... Переїзд.
Дерева, як закидані шапками,
стоять у гронах ще порожніх гнізд.
Пройти уранці вулицями тиші.
Знайти готелик. Скинути пальто.
І де я, хто я, — полустанків тисячі, —
хоч день, хоч два не знатиме ніхто.
І тільки шум далекого прибою —
дерева, люди, вулиці, мости...
Валізу віршів привезти з собою
з цього притулку тиші й самоти.
|
|
|
