Чорне — біле — золоте — зелене
спалахнуло — блиснуло — знялось!
Грім ударив особисто в мене,
око сонця кров’ю налилось.
Туж за крок обвуглилось вориння,
світ стемнів, неначе образи.
Щось кричало, тужно і тваринно
в предковічну віхолу грози.
Скеля зливу набирає в жмені.
В піднебессі тісно кольорам.
Блискавки звиваються вогненні,
жалять темну шкіру стовбурам.
Грім бурмоче мовою страшною
заклинання кобри і гюрзи.
Проломилась хмара наді мною
золотою чашею грози!
Може, вранці десь на Чорногорі
сонце встало з лівої ноги.
Ліс стоїть у зливі — як в соборі.
Ні дощинки з неба навкруги!
|
|
|
