Відпочиваю від гримучих трас,
камінних стін і мурашиння літер.
І тихі думи б’ються об контраст,
мінливі, як азовський вітер.
І тихі думи б’ються об контраст.
Плюскоче хвиля, лагідна і ласа...
Але піском занесений баркас,
чи вже вірніше — обриси баркаса.
За синій обрій покотив дельфін
царя морського сонячну корону.
А цей баркас... чого розбився він?..
Чи ще з війни, чи, може, так, од шторму...
Як тут неквапно проминає час!
Який вечірній присмак матіоли!
Піски і я. І тиша. І баркас.
І ті, що вже не вернуться ніколи.
|
|
|
