Ще вчора була я висока, як вежа.
Здається, ще трохи — дістану зеніт.
І раптом, як вибух, — обвал і пожежа.
Розтрощений камінь — уже не граніт.
Руйновище віри, і розпач, і розпач!
Під попелом смутку похований шлях,
Зажурені друзі сахнулися врозтіч.
Посіяне слово не сходить в полях.
На те й погорільці, — будуємо хатку.
Над хаткою небо. А знов голубе.
Найвище уміння — почати спочатку
життя, розуміння, дорогу, себе.
|
|
|
