Наснився мені чудернацький базар:
під небом, у чистому полі,
для різних людей,
для щедрих і скнар,
продавалися різні Долі.
Одні були царівен не гірш,
а другі — як бідні Міньйони.
Хто купляв собі Долю за гріш.
А хто — і за мільйони.
Дехто щастям своїм платив.
Дехто платив сумлінням.
Дехто — золотом золотим.
А дехто — вельми сумнівним.
Долі-ворожки, тасуючи дні,
до покупців горнулись.
Долі самі набивались мені.
І тільки одна відвернулась.
Я глянула їй в обличчя смутне,
душею покликала очі.
— Ти все одно не візьмеш мене, —
сказала вона неохоче.
— А може, візьму?
— Ти собі затям, —
сказала вона суворо. —
За мене треба платити життям,
а я принесу тобі горе.
— То хто ж ти така?
Як твоє ім’я?
Чи варта такої плати?
— Поезія — рідна сестра моя.
Правда людська — наша мати.
І я її прийняла як закон.
І диво велике сталось:
минула ніч. І скінчився сон.
А Доля мені зосталась.
Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться —
у мене жодних претензій нема
до Долі — моєї обраниці.
|
|
|
