Як за боки музу візьму,
То, може, дещо втну.
Я знаю дівчину Марусю —
Таку, що ну!
Висока, гарна, огрядна,
Лице, як місяць повний, сяє.
Буває часом страх сумна,
А часом бісик в оці грає.
Сумна, бо серце ще мовчить,
Не просить, мабуть, ще кохання;
А покохає — лиш дивіть —
Які то співи, щебетання!
Звідкіль і жарти ті візьмуться —
І сміх дівочий залунає,
А очі полум’ям займуться —
Ніхто Марусі не пізнає.
І зміниться зовсім Маруся
У серця ту весну,
І буде дівчина Маруся —
Така, що ну!
|
|
|
