I
Вітаю глуш твою, куточку мій затишний,
Де я ховаюсь од лихих людей,
Що гайдамаками осіли «город пишний»,
Хвалителями гидосних страстей,
Через котрі наш край ув Азію подався,
Пустинею ума і людськості зостався.
II
Я тут — мов у раю... Кругом живуть панки,
Такі байдужні до самопознання,
Як їх хаптурники, їх судді й мужики...
Благословенний край розумовання!
Погляну з захисту — воли, воли й воли,
Безмовні, як і їх батьки й діди були.
III
Я тут — новий Адам: свій тихий рай обходжу
І всім скотам даю іменованнє,
Скотам і гадам, що в которого знаходжу,
На споминку, на вічне пам’ятаннє,
Що пробував колись в цім краї чоловік
І між німих звірят прожив блаженний вік.
IV
Як праотець Адам, ходжу я тут за плугом,
В поту лиця свій хліб насущний їм,
І нікого мені назвати братом, другом
Або слугою нелихим своїм.
А все ж ми з Євою щасливші над звірята,
Над всі воли, осли, телята, поросята.
V
Як праотець Адам, я знаю зв’ягу хатню
Із Каїном без честі й без ума,
Та, молячись, дивлюсь на Єву благодатню,
І не подужає мене ворожа тьма.
Сміюсь на хуторі і з темного хижацтва,
І з велемудрого письмацтва-гайдамацтва.
VI
Благословен Господь за всі його дари!
Благословен: сподобив мене раю...
Працюю від зорі до пізньої пори
І на погану погань не вважаю,
В затишному раю «я води Лети п’ю»
Да тихострунную настроюю мою.
|
