Молитва

Пантелеймон Куліш

Всевишній! я Тобі молюся,
Молекул космосу Твого...
Де ти, хто ти, — даремно б’юся,
Ні, не збагну вовік сього!

Вовік науці не обняти
Всього, що Ти создав єси...
Даремно розум наш крилатий
Шукає краю небеси!

Знемігшися, на ту пилинку
Спускаєшся, що ми звемо
Вселенною, — що на хвилинку
Її в імперії рвемо.

І тут безодня животвору,
І тут премудрість без кінця...
Однаково горі і долу
Сіяє світ Твого лиця.

Молюсь, не дай мені з розпуки
Зректися розуму мого:
Нехай не гасне світ науки
В проміннях сяєва Твого.

Нехай мій дух, в земній юдолі,
Не знижується до звірят;
З Твоєї пресвятої волі
Нехай вовіки буде свят!