1
Горбату голову землі
Вінчає лисиною осінь,
В сухій полуденній імлі
Дзвенять потомленії оси.
Пустельна паща неба спить,
Вже виссавши всі соки літа,
Земля, дощами не полита,
В останнім полум’ї тремтить.
Заплющить небо хмари вій,
І, перед святом водоспаду,
Крізь сурми вітру буревій —
Заплаче в простір листопаду.
2
І знову осінь я зустрів
В просторах жовтня зимно-синіх.
Під лютим батогом вітрів
Летить отара хмар осінніх.
Списи дощів на смерть проткнуть
Землі старої чорне тіло,
І заблукає сива муть
В полях журлива і безкрила.
І золоту красу вітрам
Розсипле ліс в дощевій січі,
І снігу у зими позичить,
І встане, ніби білий храм.
Та не помре земля повік:
Під заспів панахид осінніх
Прокинеться життя в насінні,
Яке посіяв Чоловік.
1923
|
|
|
