1
Біла лагода яблунь в цвіту.
П’ю життя моє спрагнено-радо,
— Прийдеш, прийдеш? — і легіт: — Прийду, —
Медоносним зітханням — ой Ладо!
День дзвенить — золота голубінь,
День співає — блакитна безодня...
Тільки — яблуні та голуби,
Тільки барви буяють сьогодня!
2
Це нічого, що небо чуже і чужа
Далечінь віє в очі. Дивись!
Вже перейдена нами остання межа,
Перед нами засяяла вись.
Тільки синь, тільки глиб, тільки спокій... Ясна
Тільки вічність... Навіщо ж слова?
В лазуреві безмежжя нас кличе весна,
Пружно-яро життя ожива.
І земля — наречена в молочнім цвіту
Яблунево-рожевих садів —
Мліє солодко в сонячно-яснім меду,
В першій, росній красі пелюстків.
3
А дні пливуть — мелодія в блакить,
А дні дзвенять, як золото в лазурі,
І вічністю триває кожна мить,
І в спокої втопились давні бурі,
І океаном заясніла вись.
І тиша, тиша. Тільки в вишнях білих
Бриніння бджіл замріяно злились
В один хорал блаженний і безсилий.
Травень. 1925
|
|
|
