Щорік, щодень — стаю простіше.
Вже тверезіє гострий зір.
Хай лиш тверда рука запише,
Що бачив в бурі і грозі.
Хай лиш луною бідних літер
Нащадкам пізнім передам,
Що просурмив останній вітер
Майбутнім, незнайомим дням.
Тож поможи лише накреслить
Страшне обличчя цих років,
Доби цієї сон воскреслий,
Пророчі вироки віків, —
А потім так: хай буде тихо
Й на мармур мертвого чола
Щоб ніжно, як остання втіха,
Долоня вічности лягла.
20 — 22.VI. 1925
|
|
|
