Гарячий день втопивсь в нічній прозорій млі.
Ти довго Шекспіра перекладав сьогодня —
І знав, що все це — в тьму, в майбутнє цій землі,
В неславу й забуття... А ніч — лунка безодня —
Дзвеніла зорями... І сторінки по одній
Ще мерехтять в очах. І на нічнім теплі
Ти полетів удаль, туди, де вже світлів
Похмурий небосхил зорею передодня.
А хутір в сяєві — казкові лаштунки,
Мов дивний Чигирин, де сплять гетьманські салі,
Де ти вигадуєш, бадьорий і стрункий,
Залізний стиль нових універсалів...
Прокинувсь. І перо виводить ядом спраги:
«Народе без пуття, без чести, без поваги».
25.IX. 1925
|
|
|
