Не забути тих днів ніколи:
Залишали останній шмат.
Гуркотіли й лякались кола
Під утомлений грім гармат.
Налітали зловісні птахи,
Доганяли сумний похід,
А потяг ридав: «На Захід... На Захід...
На Захід...»
І услід — реготався Схід.
Роззявляв закривавлену пащу,
П’яний подих нудив, як смерть.
Де ж знайти нам за Тебе кращу
Серцем, повним Тобою вщерть?
1920
|
|
|
