1
Ось і голе галуззя, і зимна синь, —
Непомітно настала осінь.
Час навчитись мовчать. Не благай, не проси, —
Все зостане так само, як досі.
Хвилюватись — не варто. Кричати — дарма.
Небо знову безоке і зимне.
Скоро вщухнуть дощі. Заспіває зима
В білий простір жалобним гімном.
2
Сніг лягав пелюстками вишень.
В срібні сурми виспівував січень.
Ви пройшли крізь той сонячний день
Повз життя моє, мов Беатріче.
І майнули — лілея руки,
Каре футро1 і карі очі...
А тепер — розірвали роки,
Тільки бурею далеч регоче.
3
Так пустельно, так порожньо й лунко,
Тільки — вітер та самота.
Мов дражливим циганським цілунком
Опекла мені доля уста...
Промайнула, струнка і смаглява,
Дика дівчина півдня — навік.
А прийшла невесела слава,
Чужина і самотній крик.
4
І завше сниться: липень, сад, кущі
І стрічі під сусідським перелазом.
Було, либонь, нам стільки років разом,
Скільки давно я маю сам. Мерщій,
Хай лиш батьки спочинуть по обіді,
Сліпий, без тху, біжу через город
Почути контральтовий спів «добридень»,
Побачить і вдихнути очі й рот.
Шаліло серце. Зупинявся час.
Пекла солодка спрага. Напівдіти,
Тремтіли ми й не знали, що робити,
І було страшно й солодко зараз.
1931
5
А Ви все чаклуєте десь
З Неаполя чи з Верони,
Ридаєте і смієтесь
З моєї страшної корони
І з Вашого короля.
Гірка ж Ваша помста кривава:
Вузькою обом нам земля
І мертвою піснею — слава.
1929
|
