Українські візантійські очі —
Як я знаю цей нещирий зір!
В сонних рухах роблено-дівочих
Ще прадавнє, вроджене: ясир.
Тільки там пекли буяння, врода,
Запашний, як квіти степу, чар, —
Тут — тавро калічного народа,
Втіха ката й мати яничар.
Тільки там, видряпуючи очі,
Як вовчиця, гинула в борні,
Тут — рабиня кожному, хто схоче,
Дике тіло, що кохає гніт.
Дике тіло й мертву душу — Боже! —
О, який же чорний гріх споїв,
Щоб віки, віки по бездоріжжі
Нести Вієм невидючий гнів.
1928
|
|
|
