Надвечір перейшли. Всю ніч крутила вири
Листопадова тьма, ревуча і рвучка.
Будив щоразу сон — лілейна і крихка
У чорному степу ти підлягала звіру.
І мертвим був той звір. А ранком білий вирій
Крізь сонце смерти встав: під кригою — ріка,
Хати в пухкім снігу, й блакить така лунка,
Немов весь світ завмер в смертельно-срібнім мирі.
І раптом — телефон. «Привезено два трупи
З вчорашнього...» Підніс брезент і — не забуть! —
В залізних корчах лиць навік заклякла лють,
Криваві п’ястуки й набряклі криком губи.
В двуколці тісно так лягли плече з плечем.
...Останній заповіт землі... Вже за Збручем.
1931
|
|
|
