Німий осінній день над полем
Сіріє мертвим мовчанням,
А ми похмуре небо молим,
Шлемо надії сірим дням.
А ми йдемо самі стернями
В закутий сумом небосхил,
Де небо в захваті нестями
Припало до землі без сил.
Далеко бідне око бачить —
Там села, села між ярів...
О Мати! Очі знов заплачуть
З-під мукою зіпнутих брів.
О Мати! Серце б’є, як птиця,
До тебе зламаним крилом:
Куди ж іти? І як молиться?
Де той тропар? Де той псалом?
6.IX. 1923
|
|
|
