1
Роковане повторення історій —
Сей смертний сон, сей ренесанс лихий.
Знов суходіл задушує в покорі
І згубний вітер зрізує верхи.
А десь дзвенять блакиттю береги,
Зростаючи в живучому просторі
Припливом хвиль, барвистістю факторій,
І груди моря грають від снаги.
О, сей короткий, сей кровавий рай,
А потім знов голодний крик: — Карай!
Карай і край! Суворий Формотворче,
Кажи горбами стати сій землі, —
Вода й вогонь хай дику плоть покорчать,
Щоб степ узрів блакить і кораблі.
26.II. 1934
2
Далеко кіммерійські береги,
Евксину сапфірово-древні води.
Над суходолом — сизий дим юги
Та — часом — вихор чорної свободи.
Він продзижчить, нещадний і лихий,
І знову — безрух смаглої природи.
Лиш обрієм мандровані народи
Пройдуть — і знов загублено шляхи.
Коли ж скінчиться вічний суходіл
Для бездорожжям виснажених тіл?
Коли ж земля, безвладна і заклята,
Обірветься урвищем гострих скель
І привітає хвилі й корабель
Фаланга спраглим окликом: «Thalatta!»1
22.II. 1935
|
|
|
