Тут мешкав Фавст. Хрестилися мечі.
Доба точила кров веселих воєн.
Він викликав Мефіста уночі
Серед реторт — алхімік, а не воїн.
Руїн революційних ураган
Хитав шпилями всіх земних верховин.
І от — звучить органом ураган:
Наполеона заступив Бетховен,
Щоб в нервах диригентської руки
Тримать музику епохально гулку,
Життійні споживаючи роки
В прозорій тиші празького провулку.
Кінчався вік, бездушний, як порок,
Недужо меркло фосфоричне сяйво,
Та вже зростав прийдешньому пророк,
Щоб ствердити, що все це мертве й зайве,
Щоб скерувати зір у синь ясну
Священним ростом простої стеблини
Й під снігом смерти бачити весну
В вічнозеленій пружності ялини, —
Строфами Рільке тут шумлять сади...
І ще козацьку, київську латину,
Жупан і журавель Сковороди —
Пригадує похмурий Каролінум.
А на горі, де димно-сизий Град,
Мов перехід гравюри в акварелю,
Живе не Цезар і не Герострат,
А будівничий буднів Марк Аврелій.
19.VI. 1927
|
|
|
