Уласові Самчукові
Земля замчиськ і городищ,
Де кожен камінь б’є глаголом
В щити тисячолітніх тиш,
Що над щербатим видноколом
Ще стережуть летарг століть.
Ржавіє жито. Жухне гречка.
Заснув Остріг, Почаїв снить,
І в снах маячить Берестечко.
Віки поразок і звитяг,
Але — ні козака, ні смерда
Й, замість Богданових ватаг,
Ввижаються полки Ольгерда.
От з’являться — і задуднять
Шляхи потіхою походу,
І спраглий кінь на схилі дня
Скупається у Синіх Водах.
І відпливе ординський вал,
В степ несучи жахливу славу,
І довго буде чутно чвал,
І видно заграву криваву...
Але за мить зникає все:
Знов рівнина лягає низько.
Ось хлопчик скулений пасе
Товар над висхлим торфовиськом.
Ідуть копиці вздовж межі,
Косар крилатим кроком крочить.
Поміж стернями шлях біжить
Назустріч присмерку і ночі,
Де ген, на тлі клублястих хмар,
На чорноті нічної бурі,
Величністю князівських мар —
Любартові зардіють мури.
5.VIII. 1938
Любитів — Луцьке
|
|
|
