Ми повертаємося всп’ять
До шкур, ловецтва і сокири,
Меча важкого рукоять
Не важча від старої ліри.
І свіжий подих льодовців,
Що насуваються неспинно,
Пливе, мов квітня теплий спів,
Мов віддих першої людини.
І що ж? Понівечить сади,
Морозом спалить рідні вишні,
Тонкою плахтою води
Прикриє простір многогрішний,
Землі старої яру плоть.
Та знову ліс паде на південь
Безвладність степу побороть,
Помстить і вирівняти кривди.
Ми повертаємося знов
До ґрунту, до джерел, до корня
Збудити плодоносну кров,
Зрости у високості горні.
4.I. 1941
|
|
|
