Літо тане, як віск. Догоряє підскарбій — серпень.
Смертна постеля його — золото пізніх плодів.
Не поспіває строфа услід легкостопій Евтерпі —
В вірші блаженно-важкім никне далекий спів.
Літо гусне, як мед. Бджоли в солодкій утомі
Нижче і нижче гудуть. Струни снуються в стернях.
...Усміх майбутньої матері в зорі твоїм, а не пломінь,
І багряніє поволі захід короткого дня.
1938
|
|
|
