...У бабці завше пахло чебрецем
Та м’ятою... Стояв широкий мисник
З тарілками, мальованими пишно,
З чарками розфарбованого шкла,
З карафкою, обробленою хитро,
Під постать птаха (може — звірини,
Як крізь туман пригадую), що в ній
Ховалося про врочисті години
Якесь таємне, запашне питво.
Праворуч — ліжко в килимі квітчастім
Та хінська башта подушок на нім,
Ліворуч — дідова лежанка й піч.
Під припічком дрімав був бабчин стільчик,
Що з нього керувала бабця піччю,
Як капітан керує кораблем.
А у кутку висіли образи,
Либонь, цілком-таки не «православні»:
Пречиста — вся в лілеях, як Мадонна,
Ісус Нерукотворний та над Ним —
Бог Саваоф, до Зевса більш подібний.
І в горобині ночі, коли страшно
Карало небо, я моливсь Йому.
1930
|
|
|
