Місто незакінченої мислі
Марним рухом стомлює мій день,
Тільки вечір в важкоплинній Віслі
Знов на захід зір мій поведе.
Там палає барокова брама
Старовинним золотом століть,
А за нею історична драма
Многошумним полум'ям горить.
Вершники на скакунах бронзових
Тнуть списами сині хмари орд.
З глибини ж надходить знову й знову
Нестерпиме сяєво когорт.
Гук і скрегіт. Схрещуються герці,
Закипає золото і кров.
І тоді гатить в залізне серце
Мідний ямб непереможних строф.
І нещадна, яросна ритмічність
Розбиває брили мертвих мас.
Наді мною розчахає вічність
Непідлеглий визволений час.
А на схід — зливаються контури
В той знайомий, той єдиний вік:
Бачу замок клятий і похмурий,
Чую змія смертоносний сик.
Там ген-ген, в вікні стрункої вежі,
Гострий вогник миготить вночі, —
То князівна сум слізьми мережить,
Лицаря ждучи.
5.Х. 1931
|
|
|
