Від бурі, від фйордів, від хмурих смерекових борів,
Від скель непохитних, що встали над яростю хвиль,
Несуть вони силу, закуту в окрилений порив,
І пнуться вітрила, й лопочуть важкі корогви.
Звідтіль, де бігун1 магнетично стискає півкулю,
Їх міць досягла розперезаного рівника2.
Це їм, що пускають у звіра нехибну кулю,
Крицева ніколи ще не затремтіла рука.
Тут — жінка безсила — земля розімліла від спраги,
Розкривши чорнозем в розпусній нестямі для всіх...
Та буря сурмить. Чую — йдете, грядете, варяги,
Обняти, стиснути і витиснуть форму красі.
Й зачнеться ізнову від муки родильного крику.
З-під ржі тисячліття залізом держава зросте.
І Рюрик країну ще раз нарече — «Гардаріка»,
І Ельгу, й Олега впізнають і море, і степ.
1929
|
|
|
