Немов розлука аж до скону,
Гірке весни чуже вино —
Минай за шибкою вагона.
Барвиста й буйна чужино!
Ти не згасиш жаги і спраги
Росою пишної краси,
Ні ненависти, ні відваги
Ти серцеві не додаси.
Воно голодним вовком виє,
Йому пустеля — вся земля...
І марно далеч блакитніє
І сяють луки і поля.
1938
|
|
|
