А син питає: як дійти? де шлях?
І просить рисувати все те саме:
Тополі, хату, сонячні поля,
Вітряк понад вишневими садами
І річку, що як стрічка чи як спів
Пливе в хвилясту далеч... Сину, сину,
Як з’ясувать, що шлях той — помста й гнів,
Що треба йти в незнане до загину.
А серце бідне ось крихке, як мак,
А нерви чулі й чуйні, як бандура...
І все ж лише варяг, лише козак,
Міцний п’ястук, тугая вия тура.
І все ж із серця виллять треба мед
І полум’ям наллять його залізним,
Бо тьма як мур. І чорний вітер дме
На тім шляху до давньої дідизни.
20.IX. 1940
|
|
|
