Вона виростає, як буря, як шквал,
Спадає мечем і пожаром,
Вдаряє кордоном у груди навал,
Нестерпним осліплює чаром.
Вона — як обіймів напруга п’янка,
Як пристрасті хвиля жагуча...
Так крицею твердне державна рука,
Бо глянь: під вершиною — круча.
Лиш крок, лиш несхоплена хиба, як мить,
Секунда полегші й перерви —
І серце порожнявою загримить,
Нитками потріскають нерви.
Тож хвилю на хвилю, удар на удар,
Однаково — сонце чи хмари.
Бо влада — це серце. В ній доля, і дар,
І щастя пекуче, і кара.
20.VI. 1941
|
|
|
