Пам’ятаєш, як певно, як владно
Ти вела лабіринтом любові,
Аріадно моя, Аріадно!
Сонця й літа нестримана повінь.
І коли б не смагляві ті руки,
Не ті очі сапфірні, як вічність,
Не ті брови твої тонколукі,
Не уста, як п’янка невідкличність,
То не мав би злотавої нитки
І у пітьмі б сліпучій загинув,
Пам’ятавши лиш срібло намітки
Та хвилясту ходу лебедину.
1944.
Вілла «Аріадна», Заліщики
|
|
|
