Рахуємо, втручаємось і нищим,
Щоб дать стихії рукотворний шлях,
А дух людський стає чимдалі нижчим,
І, як була, так і пребуде грищем
Сліпих стихій незмінена земля.
Прокопуєм геометричні луки,
Прокреслюєм канву координат,
А Він з небес простре космічні руки,
І над зухвальством сіє засів муки,
І смертю нам життя перетина.
Так марні, так нікчемні наші чари,
Щоб формула закляла темний міт.
Ось — світ живий, нестриманий і ярий:
В нім не спроектувати Ніагари
Й бетонами не змавпувать граніт.
18.VIII. 1928.
(На регуляції Лаби)
|
|
|
