Відроджуюсь по кожній страті
Свідомістю, що дні оці
Sub specie aeternitatis1
Зіллють начала і кінці.
Розтерзані хірургом речі,
Одвертий механізм часу —
Все ясно, і шкода перечить
Чи марно проклинать красу.
Вже знаємо, що було й буде.
П’ємо прозорий яд знаття,
Що все тваринніш будуть люди,
Що все рослинніше — життя.
Та мудра сліпота стихії
Знайде свій шлях під гуркіт гроз,
І Божий дух ентелехіі
Просяє космосом xaоc.
1928
|
|
|
